Блогерський шлях до війни
⠀⠀ Я зареєструвалася в Інтаграм у далекому 2016, перед своєю подорожжю до Китаю. Але розвивати сторінки в соціальних мережах почала лише у 2018-му, коли повернулася. Тоді й створила власний сайт.
⠀⠀ В мене було й 2000 читачів, й 30000. Статті, дописи, відео – я робила абсолютно ВСЕ сама протягом багатьох років, лише завдяки ентузіазмові. Безкоштовно, безоплатно, наче Червоний Хрест. Й щиро від того кайфувала.
⠀⠀ Але велика аудиторія виснажувала. Об’єм задач та дій за день був неймовірний, бо роботу (точніше, роботИ) та життя ніхто не ставив на паузу. Десь наприкінці 2020 було вирішено: досить. Я більше не дотримувалася таймінгу, не генерувала контент щодня, не розробляла стратегій. В мене з’явився час на консультації, книжкову терапію та викладання. Я пішла в бізнес. Й моя багатонаціональна аудиторія залишилася зі мною. Не вся. Та останні два роки кількість читачів коливалась в межах 12 тисяч.
⠀⠀ З початком війни, певно, руЦЦняві відсіялися. Дякувати Богові. Ще більший відсоток я видалила власноручно.
Мінус півтори тисячі підписників за вихідні
⠀⠀ Минулими вихідними я видалила більше 2000 людей, з тим же азартом, з яким колись їх збирала. Ні, не шкода. Тому що є бажання закритися, знову відбудувати тісний приватний простір в колі близьких. Гадаю, то помітно за кількістю світлин та сторіз. Не відчуваю ані потреби, ані бажання, ані свободи й безпеки писати так само, як робила то вдома. Важливо: мене ніхто не ображає, навколо дуже добрі люди, й я їм вдячна! Але…
Я відсіюю путиноїдів
⠀⠀ Дуже не хочеться, аби на сторінці вешталася йо…на руЦЦня. Задовбалася видаляти аватарки з триколірною ганчіркою. Та й ті, хто без ганебного прапора також підпадають на розгляд. Залишаються лише знайомі, давні адекватні підписники, ті, які висловилися, чи ті, до кого ще не дійшла черга.
⠀⠀ Я набираю в пошуку, наприклад: “Юл…“, й дивлюся. Заходжу до кожної та кожного. Й знаєте що?
⠀⠀ Звертаю увагу на мову: що написано в шапці профілю, як й чи підписані пости, чи є українські коментарі, яка локація стоїть над фото, чи є у стрічці наш жовто-блакитний. Навіть коли всього того нема, я видивляюсь, якою мовою вказані надписи на фоні: плакати, борди, назви аптек, дипломи чи нагороди. Дивлюсь на кого підписала людина, на яких фото відмічена…
Мова ідентифікує
⠀⠀ Хтось скаже, що мені нічого робити.
⠀⠀ Ге, ні.
⠀⠀ Просто знайте: мова ідентифікує швидше, навіть коли ви нею не розмовляєте. Й хочу наголосити: я нікого не змушую переходити на державну. В побуті, з друзям й родичами ми спілкуємось так, як і раніше. Але тепер в моєму інфопросторі це matters.
⠀⠀ В Інстаграм мої світлини будуть публікуватися українською. Якщо буде гостра потреба задля широкої маси й резонансу, буде використаний “московський діалект”. Аби інші народи, котрі ту руЦЦьку знають: казахи, грузини, вірмени, білоруси (хоча їм була б українська ближча, якби вони спілкувалися своєю мовою) й ін. могли також долучитися до підтримки Українського Народу. Статті про мандри будуть публікуватися російською тут, на сайті, задля тієї ж мети. Поки що.
⠀⠀ Але це взагалі велике питання: використовувати окупантську чи ні, бо здається, молодь з країн колишнього СРСР швидше обере англійську. Всім вже остогидло зверхнє ставлення мешканців оркоімперії.
Тіні забутих сторінок
⠀⠀ Наостанок: я стільки всього передивилася за два дні… Стільки життів, стільки людей… Деінде видаляла й наших: полишені й забуті сторінки, магазини, багатотисячних підписунів, й — загиблих (розумієш за коментарями).
Й відчуваєш біль.
Нема тому прощення.
Зло буде покаране.
Україна переможе
