Минув рік кошмару… І за життя я вдячна…
Безумовно вдячна ЗСУ, теробороні, добровольцям, волонтерам, керівництву.
В більш особистосу масштабі, я дуже вдячна своїм подругам за підтримку. За притулок в перші дні (о, той час у ванній!), й розуміння важливість евакуації. А то комусь сонце напекло: 3 дні й собачка.
Я дуже вдячна собі. Так, я пам’ятаю про всі жертви, про розрухи, складнощі, про імена героїв, імена захисниць та захисників. Начебто і фото має бути іншим. Але чомусь сьогодні, реально, в масштабі мікровсесвіту, мені хочеться подякувати ще й собі.
За те, що зібрала речі на всіх, проконтролювала документи, зробила лист необхідного, спонукала до евакуації чужої матері, не побояласяь поїхати прикриттям для “сміливихчоловіків”.
В цілому, якби не жіноча рішучість, серед постраждалих був би хтось із близьких. Біля дому. Біля АТБ. Біля телевежі.
Якби не жіноче вміння комунікувати, не було б притулку ані в одних родичів, ані в інших. Ані смачної їжі, ані чистоти довкола впродовж місяців.
Я вдячна собі, мамі й тітонці за те, що ми натиснули, й хтось врешті-решт погодився вивести брата з Миколаєва. Нагадаю, що бомбили його щодня.
Я вдячна собі, бо не побоялася стати опікуном підлітка, й перший час нести на собі відповідальність. За двох. Повну. Враховуючи, в якому я була стані й до війни.
Я вдячна, що мені вистачило гнучкості та терпіння. І що врешті-решт маніпуляції вщухли.
Я вдячна подрузі, котра підхопила в скрутну мить справи.
Я вдячна й тій, за кого могла хоч періодично, але дбати. І її батькові, котрий захищав #Азовсталь. Й тому, хто досі в полоні…
Я вдячна своїй сім’ї за спілкування й підтримку, особливо мамулі, Андрійові та бабусі.
Я вдячна братові. Тепер я ще більше впевнена, що краще кота, аніж дитину
Я вдячна усім, хто з’явився в моєму житті: новим, старим знайомим, друзям, подругам, викладачам. ЗВИЧАЙНО: громадянинам Німеччини й співвітчизникам. Я реально в шоці є й була, нескінченно вдячна!
Я особливо вдячна одній людині 
Двічі вдячна за тих, хто з мого життя був прошений. Ну, бо правда ж: краще врешті-решт стало всім. На здоров’я))
Я ще раз вдячна собі за щоденну волонтерську працю на інформаційному полі задля рідної країни. За переклад та публікацію новин для всього світу.
Я дуже пишаюся тими, хто був в моєму суто робочому/бізнес оточенні. Чесність. Повага. Я знаю, що після війни ми можемо відновити співпрацю.
Я вдячна, що більшість співвітчизників — приємні та адекватні люди. Бо чула про заздрощі. Реально, оце бридке “канєєєшна, ти ж… а от у тебя то… а от у нас…”. Таким ніхто не допомагатиме. Постраждав кожен. Коротше, хтось скаже: шось забагато я-я-я. Негарно, нескромно, недоречно. Що ж, в особистому мікровсесвіті пишу пост для себе, собі.
Бо #bebrave
Джерело: @jepiag
